Синдром Рейтера (реактивний артрит) – алергологічний синдром, що включає симптоми артриту, кон’юнктивіту й уретриту. Розвиток реактивного артриту пов’язаний з перенесеною інфекцією сечостатевої системи (у першу чергу, – хламідіозом). Також захворювання може бути пов’язане з шигельозом, сальмонельозом та деякими іншими інфекціями, що вражають шлунково-кишковий тракт.
Хоча дане захворювання було відомо ще за часів Гіппократа, в окрему нозологічну форму його виділено лише в 1916 році.
Зміст
- Причини виникнення синдрому Рейтера
- Види синдрому Рейтера
- Симптоми синдрому Рейтера
- Діагностика синдрому Рейтера
- Лікування синдрому Рейтера
- Можливі ускладнення синдрому Рейтера
- Особливості перебігу, діагностики та лікування синдрому Рейтера в дітей
Причини виникнення синдрому Рейтера
Розвиток реактивного артриту пов’язують із запуском інфекційними агентами (хламідії, гонококи, шигели тощо) в імунній системі каскаду патологічних реакцій алергічного характеру з ураженням суглобів, слизових очей і сечостатевої системи.
Види синдрому Рейтера
Виділяють наступні форми реактивного артриту:
- спорадична (спровокована хламідіями або гонококами);
- епідемічна (викликана шигельозом, сальмонельозом, ієрсиніозом).
Залежно від перебігу захворювання виділяють наступні форми:
- гостра (до 6 місяців);
- затяжна (до 1 року);
- хронічна (більше 1 року).
Симптоми синдрому Рейтера
Для синдрому Рейтера характерна одночасна поява симптомів з боку очей, сечостатевої системи та суглобів. Найхарактернішими симптомами є:
- порушення сечовипускання;
- мінімальні слизові виділення з уретри;
- почервоніння слизової оболонки очей;
- дискомфорт і свербіж в області очей;
- біль у суглобах;
- набряк і почервоніння в області суглобів;
- скутість рухів;
- висип різного характеру на шкірі та слизових.
Для синдрому Рейтера характерне залучення суглобів до патологічного процесу за місяць-півтора після прояву інфекційної патології.
Діагностика синдрому Рейтера
Діагностика синдрому Рейтера ґрунтується на:
- вивченні анамнезу;
- огляді пацієнта;
- лабораторної діагностики (аналізи крові та сечі, імунограма, бакпосіви біологічних рідин, ПЛР, ІФА тощо);
- інструментальної діагностики (УЗД й рентген уражених суглобів);
- в окремих випадках – пункція для аналізу внутрішньосуглобової рідини.
Важливою частиною діагностичної програми синдрому Рейтера є консультації андролога, ревматолога, алерголога, імунолога, дерматолога.
Лікування синдрому Рейтера
Програма лікування реактивного артриту включає:
- антибактеріальну терапію (важливо пам’ятати, що призначати антибіотики варто лише після вивчення чутливості збудника до антибіотиків);
- протизапальну терапію (нестероїдні протизапальні препарати для зменшення болю й запалення тканин суглобів);
- імуномодулюючу терапію (препарати, що покращують роботу імунної системи й мобілізують організм на боротьбу з інфекцією).
Після зняття гострих симптомів пацієнту можуть призначатися фізіотерапевтичні процедури, спрямовані на відновлення функцій уражених суглобів.
Можливі ускладнення синдрому Рейтера
Найчастішими ускладненнями синдрому Рейтера є:
- порушення рухливості суглобів;
- порушення зору;
- безпліддя;
- проблеми з ерекцією;
- ураження лімфатичної системи (лімфаденопатія);
- міокардит;
- полінейропатії;
- нефрит;
- амілоїдоз.
Особливості перебігу, діагностики та лікування синдрому Рейтера в дітей
У літературі описані лише поодинокі випадки синдрому Рейтера в дітей. Принципової різниці в перебігу, діагностиці та тактиці лікування синдрому Рейтера в молодих і літніх людей немає.